СОЦІАЛЬНЕ ПРАВО ДИТИНИ НА ЖИТЛО У ПРАВОВІДНОСИНАХ ІЗ БАТЬКАМИ ТА ІНШИМИ СУБ’ЄКТАМИ СІМЕЙНОГО ПРАВА (Марія Мельник, к.ю.н., асистент, Інститут права КНУ ім. Т.Шевченка)

Права дитини мають яскраво виражений соціальний характер, оскільки при їх реалізації, вони пов’язані із забезпеченням окремих, як сімейно-цивілістичних так соціальних благ, як-от – права на сім’ю, права на освіту, права на житло, права на розвиток, права на відпочинок, права на дозвілля, права на утримання, права на догляд, права на здоров’я, право на свободу тощо. Це пов’язано із тим, що такі права реалізовуються саме у соціальному середовищі – у навчальному закладі, у сім’ї, як осередку суспільства тощо. До того ж, цілком очевидно, що реалізуючись у сімейному колі, виникає необхідність вести мову вже не стільки про сімейні правовідносини, скільки із поєднанням соціальних правовідносин, адже сімейно-цивілістичні елементи охоплюються особливим соціальним змістом (націлені на такий у меті реалізації), а отже, можуть характеризуватися як соціально-забарвлені.

Відповідно до енциклопедичної довідки «соціальні права» – це насамперед ті права людини, які необхідні для повноцінної її участі в житті суспільства. Водночас, соціальні права передбачають не так обов’язок держави утриматися від тих чи інших дій, як її обов’язок створювати належні умови для соціального розвитку людини, її соціального захисту, її соціального захисту і соціальної безпеки, у зв’язку з чим, для їх реалізації необхідна наявність комплексного і розгалуженого законодавства, яке б чітко регламентувало всі процедури, які пов’язані із наданням соціальної допомоги, здійсненням соціального захисту і соціального забезпечення.[1]Соціальними правами є: права у сфері праці, права у сфері охорони здоров’я, право на житло, права у сфері соціального забезпечення.[2] Адже в ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом (курсив власний – М.Б.).[3] А батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (курсив власний – М.Б.).[4]

До того ж, у ст.6 Конвенції про права дитини, зазначається, що Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.[5]

Водночас, Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (надалі – Закон від 26 квітня 2001 року № 2402-III) оперує такими соціальними категоріями статусу дитини як-от «безпритульні діти», «дитина з інвалідністю», «дитина-біженець», «дитина, яка потребує додаткового захисту», «діти, які потребують тимчасового захисту», «неповна сім’я», «багатодітна сім’я», «прийомна сім’я», «дитячий будинок сімейного типу» тощо.[6]

Складні соціальні ж обставини – це ті обставини, які негативно впливають на нормальний та безпечний розвиток дитини, впливають на якість її життя, впливають на соціальні зв’язки та соціальну комунікацію, а також її зв’язок з її родиною, батьківською та материнською турботою, вихованням, духовним розвитком, культурним та психологічним розвитком внаслідок соціальної незахищеності та інших кризових обставин, які дитина не може через свої вікові та соціально-правові особливості подолати самостійно.[7]

Соціальний характер такого статусу чи то феномену є очевидний, як і сімейно-правовий, цивілістичний. У них відстежується співвідношення життя дитини із соціальним середовищем, яке пов’язане із складними життєвими обставинами, зміною життєвих умов життя через втрату батьків, поміщення в іншу сім’ю, особливими умовами реалізації права на освіту та житло, або ж, потреби у відновленні такого права, потреба реалізації додаткових (особливих) благ в зв’язку із соціальним статусом дитини (інвалідність, хвороба тощо).

До прикладу, відповідно до п.15 ст.1 Закону України «Про соціальні послуги» під складними життєвими обставинами розуміють – обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно. До чинників, що можуть зумовити складні життєві обставини відносять: (а)похилий вік; (б)часткова або повна втрата рухової активності, пам’яті; (в)невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; г)психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; (ґ)інвалідність; (д)бездомність; (е)безробіття; (є)малозабезпеченість особи; (ж)поведінкові розлади у дітей через розлучення батьків; (з)ухилення батьками або особами, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків із виховання дитини; (и)втрата соціальних зв’язків, у тому числі під час перебування в місцях позбавлення волі; (і)жорстоке поводження з дитиною; (ї)насильство за ознакою статі; (й)домашнє насильство; (к)потрапляння в ситуацію торгівлі людьми; (л)шкода, завдана пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією.[8]

У юридичній енциклопедії зазначається, що «соціальні послуги безпритульним дітям» є нічим іншим як системою заходів, спрямованих на досягнення результату у подоланні або пом’якшені життєвих труднощів, зумовлених відсутністю будь якого житла, призначеного та придатного для проживання, які надаються соціальними службами або окремими фізичними особами з метою реінтеграції … безпритульних дітей.[9]Закладами соціального захисту для безпритульних дітей є: притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації, соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко).[10]

Водночас, в межах забезпечення соціального права на житло дитини, законодавець відвів особливий вид житла – соціальне житло. Суть його полягає у тому, що це насамперед те жито, яке може бути усіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безпосередньо надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк,[11]у тому числі дітям.

Правовою основою надання соціального житла дитині є Конституція України, Закони України: «Про житловий фонд соціального призначення» (2006р.), «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (2005р.), «Про забезпечення соціально правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005р.), «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (2014р.) тощо.[12]

Примусове виселення із такого житла може бути тільки за рішенням суду.[13]

М.В. Менжул, переймаючись проблемами принципами сімейного права, аналізуючи доктрину сімейного права, судову практику, приходить до висновку, що «… при розгляді будь якого питання, що стосується дитини, з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, необхідно враховувати: користь для дитини; вік, стан здоров’я дитини та будь які її особливі характеристики; матеріальні, психологічні, емоційні та інші потреби дитини, з урахуванням її віку та розвитку; думку дитини, якщо вона може її висловити; можливий вплив на дитину будь яких змін та обставин; характер відносин між дитиною та іншим учасником (батьками, іншими родичами та особами, які беруть участь у вихованні дитини), якщо питання, яке розглядається стосується таких відносин…».[14]

Головним чином у вищезазначених умовах, відстежуються ряд юридичних фактів, які мають соціальний зміст, що вказує на одну із підстав виникнення і сімейних правовідносин і соціальних правовідносин.

В контексті юридичних фактів у сімейному праві, доволі слушно підмітила О.А. Явор стосовно того, що деякі юридичні факти набувають особливого значення в сімейному праві. Вчена виділяє такі юридичні факти, які є юридичними актами, які вчиняються самими учасниками сімейних правовідносин (вони є формою реалізації прав та обов’язків) – укладення договорів між подружжям (дитиною – М.Б.); акти, що походять від третіх осіб – уповноважених державою суб’єктів, які безпосередньо учасниками сімейних відносин не виступають – рішення про надання неповнолітній особі права на шлюб тощо.[15]

Варто мати на увазі, що будь які правовідносини у своєму змісті мають не тільки права, але обов’язки. Під терміном «соціальні обов’язки» розуміють – вид і міра релевантної, соціально-необхідної, передбаченої законом чи зумовленої соціальною необхідністю поведінки суб’єкта соціального права, спрямованої на охорону та захист соціальних благ, яка виявляється в активній чи пасивній формах, зміст якої становлять законні соціальні та природно-правові інтереси як однієї особи, так і широкого (невизначеного) кола осіб, стосовно їх соціальних прав та соціальних свобод.[16]

В межах виконання соціальних обов’язків батьками та іншими суб’єктами сімейного права у реалізації соціального права дитини на житло, варто звернути увагу на Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю». Зокрема, за своєю суттю, соціальна робота передбачає оцінювання потреб у соціальних послугах сімей, дітей та молоді, планування, організацію, координацію та надання їм соціальних послуг, державних соціальних допомог, пільг, компенсаційних виплат та іншої соціальної підтримки, а також здійснення моніторингу надання соціальних послуг.[17]

До безпосередніх суб'єктів соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю є: уповноважені органи, що здійснюють соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю; фахівці із соціальної роботи; об’єднання громадян, благодійні, релігійні організації; юридичні та фізичні особи, які надають соціальні послуги сім’ям, дітям та молоді; волонтери у сфері соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю. А до уповноважених органів належать: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; центри соціальних служб та їх спеціалізовані формування; служби у справах дітей.[18]

Тобто повноваження представників соціальних служб можуть у своєму змісті охоплюватись ідеєю забезпеченням соціального права дитини на житло. Зокрема, ст.190 СК України передбачаються особливості укладення договору на припинення права на аліменти зарахуванням у власність дитини чи дитини та одного із батьків нерухомого майна, у тому числі й житла.

Зрештою, такі обставини дають можливість відстежити стійкий соціальний зв’язок правовідносин сімейних із соціальними, адже «соціальний ефект»/потреби із виникненням сімейних правовідносин не припиняється, а супроводжує нововиниклі правовідносини між суб’єктами сімейного права, як навпаки. До того ж, це означає, що соціальні права дитини такі як право на освіту та право на житло, право на соціальний захист можуть реалізовуватися як у середині сім’ї, так і поза нею, за участю третіх осіб, залишаючись для дитини соціальними правами та охоплюючись регулюванням як сімейного законодавства так і законодавства про соціальне забезпечення, соціального права у цілому.

Право дитини на житло відчасти є соціальним правом, обов’язок забезпечення якого покладається на батьків та інших суб’єктів сімейного права. Воно дає можливість дитини забезпечити дитині свої соціальні інтереси та права – на відпочинок, на освіту, на соціальну захищеність, на економічну свободу, на вибір місця проживання, право на дозвілля, право на забезпечення приватного життя тощо.

[1]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.783

[2]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.784, 785

[3]Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text

[4]Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text

[5]Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text

[6]Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 року № 2402-III. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text

[7]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.689

[8]Про соціальні послуги від 17 січня 2019 року № 2671-VIII. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text

[9]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.818

[10]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.819

[11]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.794

[12]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.794

[13]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.797

[14]Менджул М. Принципи сімейного права (сутність та проблеми застосування): монографія/ Марія Василівна Менджул. Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші. 2019.С.392

[15]Явор О.А. Юридичні факти в сімейному праві України: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Явор Ольга Анатоліївна; Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака. Київ, 2018. С.23

[16]Велика українська юридична енциклопедія. Київ «Видавництво Людмила»: Право соціального забезпечення. Редколегія: М.І. Іншин (голова), О.М. Ярошенко (заступник голови), Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, М.Н. Вапнярчук, 2020. С.700

[17]Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю: Закон України від 21 червня 2001 року

№ 2558-III. Верховна Рада України. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2558-14#Text

[18]